Досвід роботи

Вплив взаємодії  учнів і вчителя на процес самостійного оволодіння спеціальними умінями і навичками на уроках фізичної культури

В умовах, коли якість навчання майбутніх випускників школи набуває особливого значення, проблема самостійності і самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів у навчальному процесі постає особливо гостро. У державних документах про освіту «Освіта. Україна XXI століття», «Доктрина національної освіти в Україні» та інших йдеться про необхідність докорінного реформування навчального процесу у сучасній школі, про забезпечення особистісно-орієнтованого навчального процесу, з чим і пов`язаний перехід до концептуально нової організації учбової організації школярів. Збереження і зміцнення здоров’я учнів особливо в наш час потребують конкретного вирішення. Неможливо бути здоровим і всебічно розвиненим без систематичних занять фізичною культурою.

Навчальний заклад повинен не тільки забезпечувати належне фізичне виховання школярів у період навчання, а й давати їм знання і вміння, які допомогли б виробити звичку розумно використовувати вільний час, наявні можливості для активного відпочинку, фізичного розвитку, зміцнення здоров’я і загартовування організму.

Актуальність проблеми і значущість її для педагогічної практики зумовили вибір теми мого досвіду "Вплив взаємодії  учнів і вчителя на процес самостійного оволодіння спеціальними умінями і навичками на уроках фізичної культури".

Проблема розвитку самостійності учнів у дидактиці є традиційною. Вона привертала увагу багатьох видатних педагогів минулого: давньогрецьких вчених (Сократ, Платон, Арістотель), які глибоко і всебічно обґрунтували значення активного і самостійного оволодіння учнями знань; Я. Коменського (розробка організаційно-практичних питань учнів в самостійній діяльності); про значення самостійної роботи, яка сприяє розвитку розумових здібностей дитини, писали і визначні діячі прогресивної педагогіки, зокрема К. Ушинський, М. Бунаков, В. Водовозов, О. Герд, П. Лесгафт, В. Вахтєров та ін.

Реалізовуючи проблемне питання я зіткнулась з рядом проблем. Одна з них - проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Вже з 1 класу я намагаюсь виховувати у школярів здатність до самостійної учбової діяльності, самостійного здобуття знань, до розвитку таких фізичних якостей, як активність, гнучкість, швидкість.

Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.

Для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною я дотримуююсь певних умов:

·        чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

·        завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;

·        характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

·        повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь),

·        повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання,

·        важливо дотримуватись взаємозв'язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх,

·        повинен існувати взаємозв'язок класної і домашньої самостійної роботи.

Самостійна учбова діяльність школярів забезпечує більш ефективне засвоєння навчального матеріалу у випадку коли вона має:

-         системний характер,

-         забезпечує оптимальний рівень пізнавальної активності школярів,

-         поєднує репродуктивну і продуктивну діяльність учнів та за змістом поглиблює засвоєний матеріал.

Під час організації навчальної роботи я використовую різноманітні методи, які забезпечують пізнавальну самостійність школярів на різному рівні їхньої фізичної підготовленості та розвитку: виклад навчального матеріалу у формі повідомляючої або проблемної розповіді, бесіда, вправи, заохочення, виконання домашніх завдань, дослідження свого фізичного розвитку та фізичної підготовки, виконання індивідуальних завдань на уроці; ранкова гімнастика; самостійні тренування

Для кожного методу я підбираю свою особливу форму взаємодії між мною ті учнем, в ході якої я організую пізнавальну діяльність учнів, спрямовуючи на оволодіння ними знаннями, уміннями і навичками, забезпечуючи розвиток особистості. Ця взаємодія пов'язана із розвитком і формуванням особистості учня.

Для цього враховую індивідуальний фізичний розвиток кожної дитини, так як в класах діти відрізняються своїми фізичними можливостями. В одному класі вчаться учні з різними рівнем фізичного розвитку та фізичною підготовленістю. Є діти активним фізичним розвитком, вони трохи випереджають в розвитку свої однолітків. Вони можуть не докладати зусиль для досягнення результату. З такими учнями проводяться індивідуальні бесіди, урізноманітнються та ускладнюються завдання на уроці, тому значна кількість дітей досягає позитивного результату своєю наполеглевою працею.

Трапляються і такі діти, які фізично слабші за своїх однолітків. Але вони відрізняються між собою. Одні прагнуть удосконалити свої можливості, інші знаходять багато відмовок, щоб не виконувати те, що в них не виходить. Я  звернутаю увагу чи ця дитина не може виконати вправу в силу своїх індивідуальних можливостей, чи просто тому, що не хоче докласти певних зусиль. Таким дітям я приділяю більше уваги, спрощуючи завдання.

Для того щоб простежити фізичний розвиток і фізичну підготовленість кожної дитини ми з учнями стали вести ,,Паспорт здоров’я”. Починаючи з першого класу три рази на рік в ньому ведуться записи за такими розділами

· Фізичний розвиток :

-   зріст,

-   вага,

-   ЧСС у спокійному стані,

-   ЧСС після 20 присідань,

-   ЧСС через 1 хвилину;

· Фізична підготовка:

-         біг на швидкість,

-         стрибки у довжину з місця,

-         згинання-розгинання рук в упорі лежачі,

-         човниковий біг,

-         гнучкість  та   ін.

Завдяки цьому ми можемо відстежити щонайменші позитивні зрушення у фізичному стані школярів і оцінити їх, допомогти усвідомити учням, що ці зміни відбуваються завдяки їхній праці над собою.

Коли в дитини з’являється цілеспрямованість то вона виконує самостійну роботу свідомо, осмислено, з інтересом до неї. Наявність уже сформованих умінь і навичок створює ту технічну основу, ті механізми, за допомогою яких учні йдуть до досягнення поставленої мети.

Спираючись на свій досвід, вважаю, що завдання, які пропонуються учням для самостійного виконання, повинні бути посильні для них і пред'являлися у певній системі. Основою цієї системи повинно бути поступове наростання пізнавальної самостійності дітей, що здійснюється шляхом ускладнення як матеріалу, так і вправ, а також шляхом зміни ролі і рівня допомоги вчителя.

Зміст самостійної роботи в процесі вивчення нового матеріалу я в міру розширення знань і оволодіння прийомами та навичками ускладнюю, а обсяг - збільшую. Проте це не означає, що матеріал, який опрацьовується на уроці, учні вивчають тільки самостійно. Моя керівна роль, як учителя залишається визначальною на всіх етапах засвоєння матеріалу.

Одним з видів спілкування з учнями є заохочення. Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та поведінки учнів і спрямовані на те, щоб викликати в усіх бажання до подальших досягнень.

Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамота, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікації в газетах тощо.

Я пересвідчилась, що заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публічним і своєчасним, та за умови дотримання визначених мною таких правил:

-   заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці;

-   за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу;

-   хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності;

-   заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкретних обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічне запущені) можуть бути заохочені навіть за незначні успіхи, а інші (сильні) — заохочуються менше і за більші успіхи;

-   заохочення застосовується в таких "дозах", які стимулюють подальшу активність, або підтримують її на належному рівні; надлишок заохочень знижує активність учнів;

-   заохочення повинно бути справедливим та аргументованим.

Заохочення — це бальзам для душі. Треба шукати в кожній дитині щось добре і пам'ятайти, що люди, котрі в усьому шукають вади, рідко знаходять щось інше.

Першим практичним кроком до привчання к самостійним заняттям фізичними вправами школярів, я вважаю домашні завдання. Предмет „фізична культура” порівняно з іншими має таку особливість: якщо на інших уроках прагнуть до максимального скорочення домашніх завдань, то в нашому предметі – навпаки. Через виконання домашніх завдань я поступово формую  звичку до систематичних занять, виконання яких стає потребою фізичного самовдосконалення. Спочатку діти привчаються самостійно виконувати фізичні вправи за моїм завданням, потім у них формується здатність до самостійного виконання інших видів робіт, а відтак дитина поступово привчається до самостійного життя.

Одним з методів самостійної роботи учнів, які я застосовую в процесі проведення занять,  є залучення учнів до проведення підготовчої частини уроку. Визначається декілька учнів для проведення комплексу загально розвиваючих вправ. В ході проведення учнем звертається увага на правильну послідовність виконання вправ, дається самооцінка та обговорюється оцінка разом з учніми. Це сприяє виробленню критичного ставлення до власної роботи, адекватного сприйняття відгуків. Або використовую такий метод. Школярам дається домашнє завдання: придумати і на наступному уроці виконати таку вправу із комплексу загально розвиваючих вправ, яку ми ще не виконували на уроках. Завдяки виконанню цього домашнього завдання в учнів розвивається фантазія, до виконання завдання залучаються батьки.

На уроках фізичної культури вчитель говорить значно менше, ніж на інших уроках, звідси цінність кожного вчительського слова, його предметність і відповідність завданням, висунутим у ході фізкультурних занять. Наприклад, під час виконання учнями фізичних вправ на підтримання постави я підкреслюю, що неправильна постава не тільки неестетична, а й змінює форму та об'єм грудної клітки, внаслідок чого внутрішні органи і системи організму працюють у ненормальних умовах, що ускладнює їхній розвиток і функціонування, може призвести до захворювань. Розучуючи стрибки в довжину з розбігу , нагадую, що дальність стрибка залежить від швидкості розбігу, кута вильоту і положення тіла в повітрі. Ці пояснення ілюструю наочно.

Під час уроків на простих прикладах розповідаю дітям, як відбувається їхнє навчання, як вони просуваються до певного вміння, навику. Спочатку рухова дія переважно не вдається і тут діти з моєю допомогою пробують визначити, чому не можуть виконати рухову дію, порівнюють свої невмілі виконання із тим, як це виконую я або їхні товариші. Діти повторюють вправу, і вона починає вдаватись Унаслідок багаторазового повторення вправа виконується правильно.

Висновки

Я пересвідчилась, що раціонально організована і систематично проведена вчителем на уроці самостійна робота учнів сприяє оволодінню всіма учнями глибоких і міцних знань, активізації розумових операцій, розвитку пізнавальних здібностей до довготривалої фізичної праці, навчанню учнів раціональних прийомів самостійної роботи.

          Я впевнена, що правильна організація самостійної праці учнів вимагає від вчителя великої майстерності і високої методичної підготовки. Вчитель організує самостійну роботу, враховуючи особливості і конкретні труднощі окремих учнів в ході її виконання,  забезпечує індивідуально-диференційований підхід до учнів, формує у дітей необхідні фізичні якості і вміння. Через мою діяльність методика і віддзеркалюється в конкретних досягненнях учнів.

Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду вчителів в організації самостійної роботи учнів на уроці повинно бути в центрі уваги керівництва школи, методичних об'єднань, науково-педагогічних працівників.