Фізична культура як складова частина загальної культури суспільства

Загально відомо, що виховання школярів це не тільки розвиток фізичних якостей, навчання руховим навичкам, а і всебічне виховання особистості молодої людини.

              Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, вимагає створення для людини умов за яких вона могла б не лише досягти високого рівня освіти, без чого не мислиме майбутнє суспільства, а виробити в неї потребу не тільки духовного, а й фізичного вдосконалення.

              Закони України ,, Про освіту”, ,,Про загальну середню освіту” ставить перед сучасною школою завдання забезпечення інтелектуального, соціального та фізичного розвитку учнів, формування здорового способу життя народу, органічного поєднання цієї роботи з іншими напрямами виховання. Ми керуємось тим, що в наш складний час, школа має закласти за допомогою всіх форм навчальної та позакласної роботи фундамент фізичної культури, організувати справу так, щоб кожна людина змолоду піклувалась про своє фізичне вдосконалення, оволодівала необхідними знаннями у галузі гігієни і медичної допомоги, вела здоровий спосіб життя, щоб фізична культура стала життєвою необхідністю і впроваджувалась в побут громадян.

              Фізична культура  складова частина загальної культури суспільства, спрямованої на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей з метою гармонійного формування її особистості та розвитку життєдіяльності.

Навчальний заклад повинен не тільки забезпечувати належне фізичне виховання школярів у період навчання, а й давати їм знання і вміння, які допомогли б виробити звичку розумно використовувати вільний час, наявні можливості для активного відпочинку, фізичного розвитку, зміцнення здоров’я  і загартовування організму.

Серед багатьох потреб людини одною з фундаментальних є потреба в русі, з якою людина народжується.

Фундамент здоров’я та фізичного розвитку закладається в дитячому віці. Шкільні роки найбільш сприятливий період для росту та загартовування організму, розвитку його функціональних та фізичних якостей, збагачення рухового досвіду дітей. Це і є головним специфічним завданням, яке постає перед фізичним вихованням – постійний розвиток та виховання потреби в русі.

Здоров’я людини, за словами академіка Н.М. Амосова, визначається не тільки відсутністю у нього захворювань, а і об’ємом, різноманітністю, інтенсивністю рухів, які він може виконати за день. Обмеження рухових можливостей є ознакою нездоров’я. Тому одною із основних завдань школи і сім’ї є  залучення всіх учнів до систематичних занять фізичними вправами, вихованню свідомого і самостійного використання їх в режимі праці і відпочинку.

Потреба дітей в активному руховому режимі обумовлена біологічними законами їх розвитку. Без активних рухів, без фізичних вправ неможливий нормальний ріст і розвиток організму. Для загального процесу формування особистості велике значення має в якому віці впливають на людину ті чи інші сприятливі фактори для її розвитку. Фізичні вправи особливо цінні для всебічного розвитку особистості в дитячому та юнацькому віці. Засобами фізичного виховання можливо ефективно формувати такі важливі якості як працелюбність, відповідальність, взаємо розуміння, гуманізм, чесність та інші.

Останнім часом, як відмічають педагоги, фізіологи, медики природна рухова активність дітей поступово знижуєься. В зв’язку з підвищенням процесу навчання підвищився рівень розумової напруги на нервово-емоційну сферу учнів. Спостереження в області медицини і шкільної гігієни показують, що зростає кількість захворювань серцево-судинної і нервової систем, порушень обміну речовин. При цьому важливо пам’ятати, що шкоду завдає не сама розумова праця, а його супутник – позбавлення руху або значно обмежений спосіб життя. Достатньо підрахувати, скільки часу учень проводить за партою, домашніми завданнями, екраном телевізору або комп’ютера., щоб пересвідчитись який у нього незначний руховий режим.

В зв’язку з цим велике значення набуває фізичне виховання в шкільній програмі. Комплексні програми з фізичного виховання складають цілісну систему. Виконання програми забезпечує вирішення багатьох задач, в тому числі охорони та укріплення здоров’я, підвищення працездатності учнів, виховань потреби в систематичних заняттях фізичними вправами, набуттю життєво необхідних рухових якостей та умінь.

Педагоги повинні враховувати специфіку кожного класного колективу, психолого-психологічні особливості кожної індивідуальності. Наприклад в нашій школі дуже відрізняються уроки фізкультури в 5,6 класах від уроків в 8,11 класах, як за фізичним навантаженням так і за емоціями. І це зумовлено не  скільки їх віковими відмінностями. Якщо в 5,6 класах дітей не завантажити вправами, не урізноманітнювати види діяльності, дітям стає не цікаво, вони не отримають фізичного, емоційного задоволення від уроку. В той же час якщо 8,11 класу дати таке саме навантаження як в 5,6 класах  ( звісно відповідно до їх вікових можливостей ), то діти будуть відчувати дискомфорт. Тому що вони більш повільніші, не активні, фізично слабші. Для 7 класу специфікою є те що в класі тільки троє дівчат, а решта хлопці. Тому і навантаження для дітей різне. Ще треба враховувати індивідуальний фізичний розвиток кожної дитини. В кожному класі діти відрізняються своїми фізичними можливостями. Є діти котрим як кажуть ,, дано від бога”. Є учні які досягають результатів своєю наполегливою працею. Мене завжди вражала своєю наполегливістю Аліна Конотопець. Якщо в неї щось не виходило вона не виходила із спортивного залу поки не виконає  вправу так як потрібно. І звичайно є таі діти які фізично слабші за своїх однолітків. Але і тут ці діти відрізняються між собою. Одні прагнуть все таки удосконалити свої можливості, інші знаходять багато відмовок щоб не виконувати те, що в них не виходить.

Для того щоб простежити фізичний розвиток і фізичну підготовленість дітей ми з учнями стали вести ,,Паспорт здоров’я” . завдяки цьому ми можемо відстежити щонайменші позитивні зрушення у фізичному стані школярів і оцінити їх, допомогти усвідомити учням, що ці зміни відбуваються завдяки їхній праці над собою.

Ще одним методом використання індивідуального підходу до учнів є залучення дітей до проведення підготовчої частини уроку. Школярам дається домашнє завдання : придумати і на наступному уроці виконати таку вправу із комплексу загально розвиваючих вправ, яку ми не виконуємо на уроках. Або назначається 1 або 2 учні для проведення цієї частини уроку.

В основній частині уроку часто використовую такий вид діяльності, як подолання смуги перешкод. Подолання перешкод потребує від дітей прояву фізичних, вольових якостей. Одна з форм мотивації до фізичного розвитку – змагання. Бо , змагаючись, порівнюючи свої можливості з можливостями інших учнів, дитина бачить свої недоліки і переваги, може вжити заходів, щоб ліквідувати перші і закріпити другі. Сучасна програма закликає до комплексної оцінки всіх фізичних якостей ( комплексний тест ). Одна з форм такої оцінки – подолання смуги перешкод, на якій за досить короткий час учні можуть проявити себе.

Багато часу на уроках відводиться рухливим іграм та естафетам ( особливо в молодших класах ). Ігри це не лише форма проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формуються такі якості як стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість, витривалість та гнучкість. Поставлена мета досягається через різноманітні рухи : ходьбу, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів. Народна мудрість стверджує : ,,Як дитина бігає і грається так їй і здоров’я усміхається” більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається. Рухливі ігри можна використовувати як в підготовчій частині ( на увагу, малої рухливості і складності ), так і в основній ( ігри які сприяють закріпленню і удосконаленню тих чи інших рухових дії, ігри  з середньою та важкою інтенсивністю ).