Військово-патріотичне виховання в сучасних умовах

Одним з найважливіших напрямків зміцнення і розвитку України на сьогоднішній день керівництвом держави відзначається підвищення обороноздатності країни шляхом реформування Збройних Сил України і виведення їх на якісно новий функціональний рівень. Цей аспект торкається всіх сфер діяльності держави.

Одною з найперших сходинок підготовки молоді до несення військової служби є початкове навчання учнів старшого шкільного віку в рамках вивчення предмета «Захист Вітчизни». Найголовнішим завданням курсу «Захист Вітчизни»  є не лише формування знань, умінь і навичок з розділів і тем, які передбачає програма, а й виховання вищого рівня патріотизму і бажання служити в Збройних Силах України (ДОДАТОК №1).

Військово-патріотичне виховання — цілеспрямований, організований процес формування готовності юнаків старшого шкільного віку до строкової військової служби в Збройних Силах України. Патріотичне виховання молодих поколінь базується на Конституції України, Законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", Указах Президента України "Про Національну доктрину розвитку освіти" (№ 347 від 17.04.2002 р.), "Про Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді" (№ 948 від 25.10.2002 р.) Постанови Кабінету Міністрів України  "Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства" (№ 1697  від 15.09.1999 р.).

Військово-патріотичне виховання акумулює весь комплекс знань, умінь, навичок отриманих учнями не тільки на уроках «Захисту Вітчизни», а уроках історії, літератури, математики, фізики, хімії, біології та ін. (ДОДОТОК №2), а також в позакласній роботі (ДОДАТОК №3).

Під час занять Захист Вітчизни я ознайомлюю учнів із специфікою військової праці, готую до виконання обов'язків солдата, ознайомлюю з особливостями служби в Збройних Силах України, виховую в них якості, необхідні майбутньому воїнові. Програма Захист Вітчизни дозволяє підчас вивчення кожної теми використовувати матеріали із життя воїнів у мирний час і пропагувати на уроках приклади героїчного минулого українського народу, його Збройних Сил. На заняттях з вогневої підготовки надається можливість показати переваги нашої стрілецької зброї (ДОДАТОК №4). Стройова підготовка   дисциплінує учнів, навчає їх працювати в команді, формує поставу та зміцнює витривалість (ДОДАТОК №5). Вивчення військової присяги дозволяє розкрити важливі вимоги до морально-бойових якостей воїнів, формує почуття національної гордості за Збройні сили України, за Батьківщину. Медико-санітарна підготовка вчить проводити первинний огляд поранених, надавати першу медичну допомогу; формує практичні навички проведення заходів реанімації потерпілих.

Традиційним і логічним завершенням вивчення предмета «Захист Вітчизни» в школі є проведення триденних навчально-польових занять(ДОДАТОК №6). Навчально-польлві заняття мають на меті підсумувати дворічне навчання молоді основам військової справи. За три дні юні захисники Вітчизни мають можливість продемонструвати всі набути знання, вміння і навички, порівняти рівень своєї підготовки зі своїми товаришами, отримати практику у застосування своїх компетентностей в умовах навчально-тренувальних занять і змагань. 

ДОДАТОК №1

Як одна з найперших сходинок підготовки молоді до несення військової служби, початкове навчання учнів старшого шкільного віку в рамках вивчення предмета «Захист Вітчизни» відіграє дуже важливу роль у формуванні не тільки практичної готовності до військової діяльності, а й психологічної потреби, відчуття військового обов’язку перед народом, державою, прагнення здійснити свій конституційний обов’язок.; прагнення самореалізації особистості через виконання громадського і військового обов’язку перед нацією, рідним народом, Батьківщиною; бажання і готовність до подальшого військового навчання – одного з найпочесніших і рейтингових освітніх шляхів. Військово-патріотичне виховання на основі героїчного минулого, національно-історичних військових та трудових традицій українського народу – необхідна складова загального виховання молоді.

Військово-патріотичне виховання молоді поєднує в собі низку окремих напрямів виховання: військового, морального, правового та ін. Проте головним результатом виховних зусиль має стати готовність молодої людини до військово-патріотичної діяльності як внутрішнього системного утворення, що передбачає п'ять основних компонентів — освітній, фізичний, психологічний, соціальний і духовний.

Освітня готовність — це, передусім, обсяг знань героїчного минулого українського народу, історії його Збройних Сил. Вона передбачає також певний обсяг знань з допризовної підготовки, фізичної культури, спорту, гігієни побуту. Головне при цьому — дієвість засвоєних знань, що виявляється в навчально-пізнавальній активності старшокласників на уроках допризовної підготовки, підвищеному інтересі до змісту українознавчих предметів, доланні перешкод у його засвоєнні.

Фізична готовність передбачає певний рівень розвитку в юнаків фізичної сили, витривалості, спритності, швидкості в рухах; сформованість необхідних для військової діяльності рухових навичок та вмінь. Передумовою цього виступають достатній рівень фізично-оздоровчої активності учня на уроках фізичної культури, участь у спортивних секціях тощо.

Психологічна готовність включає в себе позитивну мотивацію участі учнів у військово-патріотичних заходах. Разом з тим, за результатами обстеження старшокласників, вона передбачає певний рівень сформованості таких якостей, як емоційна стійкість, розсудливість, сміливість, рішучість, мужність, цілеспрямованість.

Соціальна готовність передбачає вірність бойовим та національно-історичним традиціям, військовому обов'язку, присязі та військовому статуту, високу дисциплінованість, конструктивну соціально-комунікативну, громадське корисну та національно-громадянську активність.

Духовна готовність проявляється в наявності ідеалу, в пошуках старшокласниками життєвого смислу і цінностей; самоусвідомленні свого Я-фізичного, психічного, соціального.

  

                      ДОДАТОК № 2

Військово-патріотичне виховання як напрямок педагогічної роботи вимагає залучення всіх учасників навчально-виховного процесу: від всього педагогічного складу до батьківського комітету школи, громадських організацій, органів місцевого самоврядування.

Важливим резервом для здійснення військово-патріотичного виховання є міжпредметні зв’язки в процесі навчання, коли закладається фундамент глибоких знань учнів, формується їх світогляд, національна свідомість.

Вміле використання навчальних предметів із метою військово-патріотичного виховання є одним із основних засобів підготовки молоді до служби в ЗСУ.

Важко переоцінити значення предметів гуманітарного циклу в морально-політичній та психологічній підготовці майбутніх захисників Батьківщини.

 

На уроках історії України озброюють учнів знаннями Законів, суспільного розвитку, допомагають засвоїти основні відомості про війну та армію.

На уроках літератури формуються ідеали молоді на прикладах позитивних героїв художніх творів.
На уроках математики, фізики, хімії, біології учні засвоюють основи знань, без яких неможливо оволодіти сучасною технікою і зброєю, засобами захисту від зброї масового ураження.

Велику роль у фізичній підготовці юнаків до військової служби відіграють уроки фізкультури.

  

ДОДАТОК № 3

Військово-патріотичне виховання одержало дальший розвиток у різноманітних формах позакласних заходів. Вибір заходів здійснюється з урахуванням інтересів учнів, підготовленістю організаторів, стану матеріальної бази. ПРЕЗЕНТАЦІЯ Військово-патріотичне виховання

Особистісно орієнтоване навчання – запорука розвитку здібностей та обдарованості учнів.

Видатний український педагог Василь Олександрович Сухомлинеький відзначив, що велику роль у фізичному та духовному розвитку дітей відіграють заняття фізичною культурою і спортом. Проте  свою  серйозну функцію  ці  заняття виконують лише тоді  -  наголошував  він,  коли  вся  навчально-виховна робота перейнята турботою про  здоров'я, про гармонію фізичного і духовного.

              Одним з головних завдань сучасної школи є виховання осівдченої, творчої особистості, яка б мала при цьому фізичне та моральне здоров’я. Ні для кого не секрет яке здоров’я на сьогодня мають наші діти.

Великі розумові і статистичні навантаження в школі, малорухливий  спосіб життя, нераціональне харчування, призводять до того, що у більшості школярів погіршується зір, діяльність серцево  -  судинної і  дихальної системи, порушується обмін речовин, зменшується опірність організму, до різних захворювань, що приводить до погіршення стану їх здоров'я. За показниками обов’язкового медичного обстеження учні нашої школи розподілені на такі групи: основна – 90, що складає 75% від загальної кількості дітей які пройшли медобстеження, підготовча – 27 (22,5%) , спецмедгрупа – 3 учні (2,5%). Але не всі діти основної групи мають однаковий фізичний розвиток. У середньому лише кілька учнів з класу здатні виконувати вимоги програми й успішно складати контрольні навчальні нормативи. З рештою школярів працюю з урахуванням індивідуальних особливостей та можливостей. Об’єктивно оцінити рухову підготовку учня – це лише частина проблеми; головне – знайти правильні методичні підходи до дітей із різними природними нахилами.                Для здійснення аналізу фізичного розвитку та фізичної підготовленості учнів ведуться «Паспорти здоров’я», куди протягом навчального року вносяться записи та порівнюються показники на початок навчального року, в січні та у травні. Завдяки цьому ми можемо відстежити щонайменші позитивні зрушення у фізичному стані школярів і оцінити їх, допомогти усвідомити учням, що ці зміни відбуваються завдяки їхній праці над собою. Наприклад, якщо учень (учениця) виконав (ла) залікову вправу на певний рівень, але, при цьому, його  (її) особистий результат виконання цієї вправи поліпшився порівняно з попереднім показником,  учитель  може  виставити  оцінку,  на 1-2 бали вищу за ту, яка передбачається контрольними навчальними нормативами. 

При оцінюванні навчальних досягнень учнів з фізичної культури також враховуються: особисті досягнення школярів протягом навчального року; ступінь активності учнів на  уроках; участь дітей у змаганнях всіх рівнів.

Зміна змісту освіти на сьогоднішньому етапі розвитку вітчизнаної школи веде до зміни її технологій, надає їй особистісної спрямованості. У центрі уваги школи, кожного вчителя знаходиться дитина. Усе над чим ми працюємо на уроках і в післяурочний час, робиться для дитини і заради дитини. Причому один і той самий урок різним учням дає різний пізнавальний і життєвий досвід. Повинно спрацьовувати правило: в міру своїх можливостей навчаються всі. Головне завдання в підготовці до уроків: розвивати індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини, виявляти й «культивувати» її досвід, знання з теми, що вивчається; допомогти виявити та розкрити творчий потенціал учня; формувати внутрішню культуру та самоповагу.

Одним з методів індивідуального підходу до учнів є залучення дітей до проведення підготовчої частини уроку. Школярам дається домашнє завдання: придумати і на наступному уроці виконати таку вправу із комплексу загально розвиваючих вправ, яку ми не виконуємо на уроках. Або назначаються 1 або 2 учні для проведення цієї частини уроку.

Головне завдання вчителя під час особистісно орієнтованого навчання – навчаючи всіх, навчати кожного. При цьому кожен учасник навчально-виховного процесу має право буди самим собою й отримувати задоволення від процесу діяльності. Водночас завдання вчителя – зберігти як фізичне та психічне здоров’я дітей, так і своє власне; досягти психічного комфорту; забезпечити задоволення професійних і життєво важливих потреб.

За результатами проведених досліджень можна отримати наступні «Вимоги до особистісно орієнтованого уроку»:

·         Урок продуманий, цікавий, змістовний.

·         Пов’язаний з раніше вивченим матеріалом, суб’єктивним досвідом учнів.

·         На уроці використовуються активні методи навчання.

·         Формуюються вміння учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці

·         Здійснюється індивідуальний підхід та орієнтація на особистісні досягнення учнів.

·         Заохочується прагнення учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

·         Створюється  та оцінюється ситуація успіху.

              Фізична культура як складова частина загальної культури суспільства

Загально відомо, що виховання школярів це не тільки розвиток фізичних якостей, навчання руховим навичкам, а і всебічне виховання особистості молодої людини.

              Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, вимагає створення для людини умов за яких вона могла б не лише досягти високого рівня освіти, без чого не мислиме майбутнє суспільства, а виробити в неї потребу не тільки духовного, а й фізичного вдосконалення.

              Закони України ,, Про освіту”, ,,Про загальну середню освіту” ставить перед сучасною школою завдання забезпечення інтелектуального, соціального та фізичного розвитку учнів, формування здорового способу життя народу, органічного поєднання цієї роботи з іншими напрямами виховання. Ми керуємось тим, що в наш складний час, школа має закласти за допомогою всіх форм навчальної та позакласної роботи фундамент фізичної культури, організувати справу так, щоб кожна людина змолоду піклувалась про своє фізичне вдосконалення, оволодівала необхідними знаннями у галузі гігієни і медичної допомоги, вела здоровий спосіб життя, щоб фізична культура стала життєвою необхідністю і впроваджувалась в побут громадян.

              Фізична культура  складова частина загальної культури суспільства, спрямованої на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей з метою гармонійного формування її особистості та розвитку життєдіяльності.

Навчальний заклад повинен не тільки забезпечувати належне фізичне виховання школярів у період навчання, а й давати їм знання і вміння, які допомогли б виробити звичку розумно використовувати вільний час, наявні можливості для активного відпочинку, фізичного розвитку, зміцнення здоров’я  і загартовування організму.

Серед багатьох потреб людини одною з фундаментальних є потреба в русі, з якою людина народжується.

Фундамент здоров’я та фізичного розвитку закладається в дитячому віці. Шкільні роки найбільш сприятливий період для росту та загартовування організму, розвитку його функціональних та фізичних якостей, збагачення рухового досвіду дітей. Це і є головним специфічним завданням, яке постає перед фізичним вихованням – постійний розвиток та виховання потреби в русі.

Здоров’я людини, за словами академіка Н.М. Амосова, визначається не тільки відсутністю у нього захворювань, а і об’ємом, різноманітністю, інтенсивністю рухів, які він може виконати за день. Обмеження рухових можливостей є ознакою нездоров’я. Тому одною із основних завдань школи і сім’ї є  залучення всіх учнів до систематичних занять фізичними вправами, вихованню свідомого і самостійного використання їх в режимі праці і відпочинку.

Потреба дітей в активному руховому режимі обумовлена біологічними законами їх розвитку. Без активних рухів, без фізичних вправ неможливий нормальний ріст і розвиток організму. Для загального процесу формування особистості велике значення має в якому віці впливають на людину ті чи інші сприятливі фактори для її розвитку. Фізичні вправи особливо цінні для всебічного розвитку особистості в дитячому та юнацькому віці. Засобами фізичного виховання можливо ефективно формувати такі важливі якості як працелюбність, відповідальність, взаємо розуміння, гуманізм, чесність та інші.

Останнім часом, як відмічають педагоги, фізіологи, медики природна рухова активність дітей поступово знижуєься. В зв’язку з підвищенням процесу навчання підвищився рівень розумової напруги на нервово-емоційну сферу учнів. Спостереження в області медицини і шкільної гігієни показують, що зростає кількість захворювань серцево-судинної і нервової систем, порушень обміну речовин. При цьому важливо пам’ятати, що шкоду завдає не сама розумова праця, а його супутник – позбавлення руху або значно обмежений спосіб життя. Достатньо підрахувати, скільки часу учень проводить за партою, домашніми завданнями, екраном телевізору або комп’ютера., щоб пересвідчитись який у нього незначний руховий режим.

В зв’язку з цим велике значення набуває фізичне виховання в шкільній програмі. Комплексні програми з фізичного виховання складають цілісну систему. Виконання програми забезпечує вирішення багатьох задач, в тому числі охорони та укріплення здоров’я, підвищення працездатності учнів, виховань потреби в систематичних заняттях фізичними вправами, набуттю життєво необхідних рухових якостей та умінь.

Педагоги повинні враховувати специфіку кожного класного колективу, психолого-психологічні особливості кожної індивідуальності. Наприклад в нашій школі дуже відрізняються уроки фізкультури в 5,6 класах від уроків в 8,11 класах, як за фізичним навантаженням так і за емоціями. І це зумовлено не  скільки їх віковими відмінностями. Якщо в 5,6 класах дітей не завантажити вправами, не урізноманітнювати види діяльності, дітям стає не цікаво, вони не отримають фізичного, емоційного задоволення від уроку. В той же час якщо 8,11 класу дати таке саме навантаження як в 5,6 класах  ( звісно відповідно до їх вікових можливостей ), то діти будуть відчувати дискомфорт. Тому що вони більш повільніші, не активні, фізично слабші. Для 7 класу специфікою є те що в класі тільки троє дівчат, а решта хлопці. Тому і навантаження для дітей різне. Ще треба враховувати індивідуальний фізичний розвиток кожної дитини. В кожному класі діти відрізняються своїми фізичними можливостями. Є діти котрим як кажуть ,, дано від бога”. Є учні які досягають результатів своєю наполегливою працею. Мене завжди вражала своєю наполегливістю Аліна Конотопець. Якщо в неї щось не виходило вона не виходила із спортивного залу поки не виконає  вправу так як потрібно. І звичайно є таі діти які фізично слабші за своїх однолітків. Але і тут ці діти відрізняються між собою. Одні прагнуть все таки удосконалити свої можливості, інші знаходять багато відмовок щоб не виконувати те, що в них не виходить.

Для того щоб простежити фізичний розвиток і фізичну підготовленість дітей ми з учнями стали вести ,,Паспорт здоров’я” . завдяки цьому ми можемо відстежити щонайменші позитивні зрушення у фізичному стані школярів і оцінити їх, допомогти усвідомити учням, що ці зміни відбуваються завдяки їхній праці над собою.

Ще одним методом використання індивідуального підходу до учнів є залучення дітей до проведення підготовчої частини уроку. Школярам дається домашнє завдання : придумати і на наступному уроці виконати таку вправу із комплексу загально розвиваючих вправ, яку ми не виконуємо на уроках. Або назначається 1 або 2 учні для проведення цієї частини уроку.

В основній частині уроку часто використовую такий вид діяльності, як подолання смуги перешкод. Подолання перешкод потребує від дітей прояву фізичних, вольових якостей. Одна з форм мотивації до фізичного розвитку – змагання. Бо , змагаючись, порівнюючи свої можливості з можливостями інших учнів, дитина бачить свої недоліки і переваги, може вжити заходів, щоб ліквідувати перші і закріпити другі. Сучасна програма закликає до комплексної оцінки всіх фізичних якостей ( комплексний тест ). Одна з форм такої оцінки – подолання смуги перешкод, на якій за досить короткий час учні можуть проявити себе.

Багато часу на уроках відводиться рухливим іграм та естафетам ( особливо в молодших класах ). Ігри це не лише форма проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формуються такі якості як стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість, витривалість та гнучкість. Поставлена мета досягається через різноманітні рухи : ходьбу, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів. Народна мудрість стверджує : ,,Як дитина бігає і грається так їй і здоров’я усміхається” більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається. Рухливі ігри можна використовувати як в підготовчій частині ( на увагу, малої рухливості і складності ), так і в основній ( ігри які сприяють закріпленню і удосконаленню тих чи інших рухових дії, ігри  з середньою та важкою інтенсивністю ).